Книжка розповідає про походження й побутування українського національного інструменту — кобзи, про життя відомих кобзарів старих часів, про кобзаряькі братства та їх діяльність, а також про відродження й удосконалення кобзи. В кінці додається список літератури про кобзарські думи й кобзарів. Книжка рассказывает про происхождение и современность украинского национального инструмента - кобзы, про жизнь известных кобзарей старых времен, про кобзарскте братства и их деятельность, а так же про возрождение и усовершенствование кобзы. В конце приложен список литературы про кобзарские думы и кобзарей.
Здавалося, що зі збільшенням рядів української національно свідомої інтелігенції становище сліпих кобзарів покращав, здавалося, що вона так люблячи кобзарів прийде Тм на поміч, бодай в найтящі хвилі їхнього життя, але, на великий жаль, за винятком окремих осіб загал інтелігенції був до того байдужний, принаймні так було в недалекім минулім. Найкраще се підтверджує отсей невеликий уривок про одного талановитого, не так давно померлого, молодого кобзаря.
* . . . Мандруючи од села до села, з хати до хати, кобзар Пархоменко своїм чутливим співом та грою засівав серед нашого народу зерна національно-політичної свідомости. Як здебільшого буває з такими людьми, і сей палкий патріот, перетерпівши за свій короткий вік чимало біди та глуму від „власть імущих*, помер в 1911. році в страшній нужді, забутий всіма. Вже будучи на смертельній дорозі, він казав до своєї жінки: „Піди до тих, кому я колись грав та співав, може зглянуться
